Блог

Таке запитання лунає звідусіль – зі сторінок соцмереж від тих, хто взяв на себе роль гуру-психолога, батьків «я же мать!», старшого покоління з обов’язковим додаванням: «От у наш час!» та навіть від шкільних вчителів… Ба більше, усі разом шукають причини, звинувачують батьків, школу, Міністерство освіти і усіх письменників разом взятих. 

Але чомусь ніхто не ставить під сумнів твердження «діти не читають»! А чи справді вони не читають?

Так, погоджуся, навряд чи зараз побачиш хлопчика чи дівчинку з томиком Шопенгауера… Але ж ніхто не заперечить того факту, що ми живемо в інформаційному суспільстві, тобто в такому, де ми оточені інформацією – нескінченні меседжери, соцмережі, безмежний простір Інтернету, в якому щохвилини додається майже 2 мільйони гігабайтів інформації. А користувачі Twitter за цю ж хвилину розміщують понад 500 тисяч повідомлень. А у Вайбері, Телеграмі, Вотсапі… там теж пишуть, а потім що роблять?.. Правильно, ЧИТАЮТЬ! І діти теж все це ЧИТАЮТЬ. Адже не можливо жити в оточенні інформації і не читати. Це так, якби риби жили у воді й не плавали…

Щохвилини телефон сигналізує про повідомлення. Як його не прочитати? А як не подивитися коментарі в Instagram до свого нового фото? А як не посперечатися у Facebook (це я вже про дорослих) щодо нового правопису/ виборів/глобального потепління/дієти/нового міністра (потрібне підкреслити). У дітей ті ж глобальні проблеми: «Мамо, які уроки? Ти що не бачиш, мені пишуть! А раптом щось важливе!» А чи не скаржаться вчителі, що діти постійно «сидять» в телефоні? Що вони там роблять? Так, пишуть і читають! Отже, доведено – діти читають! Тільки що читають? І де ж тоді книжка? Не меседжерами ж єдиними нам жити?

Зайду здалеку… Пригадайте (або просто повірте) лише якихось 20-25 років тому ми навіть не могли собі уявити, що знання будуть так близько! І для того, щоб зайти в київську бібліотеку Вернадського, не треба буде їхати через всю Україну, а можна вдома відкрити сайт і скачати потрібну статтю. Або, якщо ти не знаєш якогось слова, не треба ставати на стільчик і діставати з полиці «Большую советскую энциклопедию», а можна просто запитати в Google. А куди поділися кулінарні книги та записники із вирізками рецептів? Так, все це знову є в Інтернеті… навіть із відеосупроводом.

До чого я веду? А до того, що книжка нікуди не зникла, вона просто трансформувалася. Із так би мовити плаского стану вона перейшла в 3D, із гіперпосиланнями, можливостями швидко поділитися інформацією (а не виписувати ручкою цитату, як це було раніше), інструментами швидкого пошуку (щоразу ловлю себе на думці, коли щось шукаю в паперовій книжці, то пальці так і просяться натиснути ctrl+f;)) Так, книжка перероджується, переходить у зображення на екрані, розпадається на пікселі в Google, потрапляючи у Вікіпедію, блоги, соцмережі, телеграм-канали… Причому всі джерела взаємодіють між собою, невидимими нитками-посиланнями зв’язуючи книжку докупи. А за бажання ми можемо прочитати ще й набагато більше, ніж може вміститися в себе одна паперова книжка, обмежена палітурками. І хоча особисто я продовжую тоннами скуповувати паперові книжки й отримую від цього шалену насолоду, варто визнати, що час іде, все змінюється. І якби цього не відбувалося, ми б і досі читали з вами з глиняних дощечок (от якраз слушна нагода погуглити, які були глиняні дощечки;))

Так от, Інтернет – це та сама велика бібліотека з необмеженим обсягом знань, але така бібліотека, в якій усі книжки ніби лежать на підлозі, і якщо не знаєш, де шукати, то можна й не знайти. Або знайти не зовсім те, що потрібно…

А от тепер пропоную повернутися до того, з чого ми розпочали, і правильно сформулювати запитання, які дійсно мають хвилювати батьків: «Що читають діти?», «Як сформувати культуру читання?», «Як привчити дітей до якісної літератури?».

Відповіді на них у наших наступних постах у блозі. А от на практиці все це ми вже впроваджуємо АнтиШколі комунікації «Цукор», яка працює за авторською системою Говорю-Пишу-Думаю. На заняттях ми вчимо дітей не лише розуміти книжки, правильно їх читати, а навіть писати свої (грамотно і за новим правописом;)). Приходьте – переконаєтеся!