Блог

Одного разу цукринки поверталися зі школи додому. І раптом побачили дуже красивий будинок.

- Здається, його тут не було вчора, - невпевнено сказала Цукринка.

- Точно не було! – підтримав її Цукрик.

- Оце так будуть у Києві! За одну ніч! - заплескала в долоні Цукринка.

- А цікаво, що там? – сказав Цукрик і потягнув за ручку дверей.

Двері напрочуд легко відчинилися, ніби самі закликали зайти всередину.

- Тільки трішечки, одним оком глянемо... - прошепотіла Цукринка.

Але Цукрика й вмовляти не довелося, він першим увійшов у будинок.

Усередині було ще красивіше, ніж ззовні. У друзів аж подих перехопило. Кольорові іскорки стрибали по стінах, а в приміщенні так приємно пахло, що навіть не хотілося виходити на вулицю.

- Глянь-но, Цукринко! – Цукрик кудись показував углиб будинку.

Цукринка придивилася й сама від здивування розкрила рота. Прямо посеред кімнати була клумба. Це від неї ішов такий аромат і розліталися іскорки.

- Якісь дивовижні квіти!  Таких ніколи в житті не бачила. Ходімо ближче! – сказала Цукринка й потягла Цукрика за собою.

Які ж це були квіти! Ніби пухнастий різнокольоровий килим.  "Мабуть, на ньому так приємно лежати". Ця – думка одночасно промайнула в головах цукринок, і вони не змовляючись стрибнули у квіти.

І тут щось сталося: квіти втратили свій аромат, стали колючими, пожухлими й безбарвними. А сама кімната перетворилася на занедбану, з облізлою фарбою на стінах. Цукринки злякано перезирнулися й  миттю вискочили на вулицю.

Але й на вулиці все було якось по-іншому: сині дерева, синя земля, навіть сонце стало синім.

- Побігли в "Цукор", – запропонував Цукрик, – дізнаємося, що трапилося!

- Побігли!

Але уже біля входу в АнтиШколу зрозуміли, що тут теж щось сталося. На вивісці чомусь був напис "Рокуц" – школа АнтиКомунікації.

- Що це? – Цукринка показала на вивіску.

- Не знаааю... – здивовано протягнув Цукрик. – Зайдемо?

- Боюся!.. – прошепотіла Цукринка.

- А як ми тоді дізнаємося, що сталося? – набрався сміливості Цукрик.

Узявшись за руки цукринки ввійшли всередину. І те, що вони побачили, їх ще більше здивувало: учні сиділи, уткнувшись у гаджети, а вчителі стежили, щоб вони не спілкувалися між собою та не усміхалися.

- Що ви робите?! – крикнув Цукрик.

- Учимося жити у своєму світі й не витрачати час на спілкування, бо так хоче Рокуц. Сідайте з нами, і вас навчимо! – відповів блідий хлопчик.

- Та хто такий цей Рокуц? Чого це він розкомандувався? І де наша АнтиШкола? – Цукринка аж тупнула ногою.

Аж тут підвела голову й у дверях побачила Його – синього, товсто-квадратного зі злими очима. Це був сам Рокуц.

- Так, це я заборонив спілкуватися! Я всіх відучу від цієї дурної звички! – просипів Рокуц. – Повелися на яскраві квіточки? Ха-ха-ха! Чудовий я придумав портал для таких балакучих, як ви! Яскраві кольори, запахи... Ні! Тільки СИНІЙ – мій улюблений колір! Тільки гаджети і ніякого спілкування! Я вас усіх переловлю! Бач, що придумали – веселитися!!! Дзуськи!

- Я зрозумів, – зашепотів Цукрик на вухо Цукринці. – Рокуц – це ж Цукор навпаки! Вони тут усе навпаки роблять! Оце так влипли! Що ж тепер робити?

Цукрик став задкувати, несподівано перечепився через стілець і впав! Від цього його рюкзак відкрився, і з нього випало красиве запашне червоне яблуко. Яблуко покотилося прямо під ноги Рокуцу.

- Що це таке? – здивувався Рокуц.

- Це я-я-яблуко, – з переляку Цукрик почав заїкатися.

- Що таке "яблуко"?

- Це дуууже смачно й корисно! – підключилася Цукринка. – Спробуй, тобі сподобається! Тільки помити треба!

Вона схопила яблуко й побігла мити, поки Рокуц здивовано закляк на місці. Уже за мить Цукринка повернулася і простягла яблуко.

Рокуц навіть не зрозумів, як відкусив шматочок… З ним щось почало коїтися: поступово уходив синій колір з обличчя й на ньому з'являвся рум'янець. А потім взагалі сталося диво – він усміхнувся!

- А це й справді смачно! – сказав Рокуц. – Як це я раніше не спробував такої смакоти!

Цукринки усміхнулися теж. А за ними засміялися й діти в школі, потім перехожі на вулиці й згодом усе місто.

Рокуц подякував цукринкам, що вони для нього заново відкрили світ. Виявляється, що для гарного настрою йому просто не вистачало вітамінів.

А цукринки задоволені відправилися додому. І тепер в АнтиШколі комунікації "Цукор" завжди стоїть кошик із яблуками, щоб, бува, хтось знову не перетворився на синього  монстра, який не хоче ні з ким спілкуватися.

Автор: Катя Ситник, 13 років